Цікаві народні традиції святкування та легенди про Святого Миколая

//Цікаві народні традиції святкування та легенди про Святого Миколая
  • святий миколай

Цікаві народні традиції святкування та легенди про Святого Миколая

“Миколая” – це веселе народнє свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»

Варити пиво на «Миколи» – звичай дуже старий

В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»: «Чому так нема, як було давно, Як було давно, а з первовіку: Святним Миколам пива не варять…» Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять…»

Мабуть з «пивом» на цей день в’язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини, дочка, звертаючись до померлої матері, каже: Мамко моя, голубко моя. Коли ж вас ся надіяти. Чи на Різдво з колядками. Чи на Великдень з писанками. Чи на Миколая з скрипниками?1 Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік – четвертий і останній «полаз». «Зле, якщо в ті дні хто інший – не господар – перейде через подвір’я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!»

В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом та опікується людьми

Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця

На Харківщині записана така легенда про святого Миколая: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян – за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, – каже. – Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують!» Бог вислухав Касяна та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!» – Нема його на небі! – кажуть янголи. – А де ж він? – Пішов на Чорне море людей рятувати! – Почекай, – каже Бог до Касяна. – Микола прийде, тоді поговоримо! За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою. – Нема його, – кажуть янголи, – на землі людей від пожежі рятує! Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою. – Нема його, – кажуть янголи, – він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!

Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі. – Де ти був? – спитав Бог, а святий Микола йому відповідає: – Помагав мужикові воза з багна витягнути! – Ось бач, – каже Бог до Касяна, – за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене! Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати».

З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром

«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося – страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його: «Що за дивовижа?» – думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола – старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».

В Галичині є така легенда: «Опівночі надходить св. Николай з сивов бородов, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: «Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу». І так дальше, кожному звіреві назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: «А ти маєш нині досвіта з’їсть Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом» А той Проць, як говориться далі в легенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. о. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу», що хто весь день робив. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк: «Я не з’їв лисого коня, – каже вовк, – бо там його не було». – «То з’їж самого Проця, – каже св. Николай, – бо він тебе обдурив!» Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева…» .

За матеріалами Олекси Воропая «Звичаї нашого народу».

Автор

Залишити коментар