УКР 
PL 
DE 
EN 
8-9 травня День пам’яті і примирення та День перемоги. Ціна перемоги для Дубна
Перегляди: 432
8-9 травня Україна відзначає не лише День пам’яті та примирення, а також День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Для Дубна ціна Перемоги є дуже важливою, а День пам’яті надто болючим, оскільки наше місто з перших днів війни потрапило у вир військових подій.
Друга світова війна не оминула жодної української родини. Захищати своїх рідних та свій дім від ворога до лав Червоної армії пішло понад 7 мільйонів українських синів і доньок. В арміях Союзників воювали 250 тисяч, а в Українській повстанській армії – понад 100 тисяч вояків.
Ці війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.
Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже сім років і ми не маємо права програти, бо, як і 76 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб. Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі (за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)
Німецька окупація принесла багато лиха для дубенчан. Наше місто стало у вирі військових подій з перших днів радянсько-німецької війни.
25-30 червня 1941 року на південній околиці міста відбувся пік найбільшої танкової битви в історії людства Луцьк-Дубно-Броди; 1 липня 1941 р. в Дубні організовано два табори для військовополонених в передмісті Сурмичі. Один для командного складу, другий – для рядових. Всього полонених було 3300 осіб. Полонених утримували в жахливих умовах: їх не годували по кілька днів, і це стало причиною поширення тифу, дизентерії.
З початком холодів почалось масове вимирання від голоду, холоду, хвороб. Полонених годували мерзлою картоплею, м’ясом мертвих коней і собак. Населення, яке намагалось подати допомогу, суворо карали, погрожуючи розстрілом. Серед полонених почалось людоїдство. Кілька полонених узбеків різали на шматки мертвого товариша і їли. Померлих возили на православне кладовище в гарбах, запряжених самими полоненими. Серед померлих було чимало непритомних, які оживали і просили порятунку, але їх кидали до ям, не потрудившись пристрелити.
На весну 1942 року з 3300 полонених залишилось 70 – решта померли, були замордовані чи розстріляні; У квітні 1942 р. утворено гетто (окрім євреїв, у ньому знаходилися і роми). Почались переслідування та вбивства дубенських євреїв, яких на той момент у місті було бл. 12 тисяч. 27 травня 1942 р. айнзацгрупа на старому аеродромі розстріляла близько 3,8 тисяч євреїв. Останніх мешканців гетто стратили у жовтні 1942 року. Голокост пережили лише кілька десятків дубенських євреїв; також у Дубні існував дитячий концтабір (у приміщенні колишньої єврейської лікарні, нині психіатрична лікарня м. Дубна), де німці брали у напівпритомних дітей від голоду кров для поранених військових вермахту; велика частина молоді Дубна була вивезена на примусові роботи до Німеччини як остарбайтери.
По місту були вивішені оголошення, що для молоді Дубна буде демонстровано фільм (в теперішньому будинку дітей та молоді) усіх хто прийшов завантажили у тентовані машини СС і вивезли на залізничний вокзал, звідти ешелонами до Німеччини; ну і звичайно визволення Дубна від німецьких загарбників у березні 1944 року, яке тривало більше місяця, принесло колосальних руйнувань і збитків місту, понад 2300 радянських військових загинуло.
Державний історико-культурний заповідник схиляє голови перед усіма земляками, українцями і людьми інших національностей, які відділи своє життя заради перемоги, заради нас, заради пам’яті майбутнім поколінням!!! Шануйте наших героїв і бережіть місця пам’яті, вони старалися для нас!
Підготував: Іван Касянчук, науковий співробітник відділу історії Заповідника
Друга світова війна не оминула жодної української родини. Захищати своїх рідних та свій дім від ворога до лав Червоної армії пішло понад 7 мільйонів українських синів і доньок. В арміях Союзників воювали 250 тисяч, а в Українській повстанській армії – понад 100 тисяч вояків.
Ці війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.
Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.
Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже сім років і ми не маємо права програти, бо, як і 76 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє.
Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українцівІсторія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.
У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав
Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб. Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі (за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)
Для Дубна ціна Перемоги є дуже важливою, а День пам’яті страшенно болючим
Німецька окупація принесла багато лиха для дубенчан. Наше місто стало у вирі військових подій з перших днів радянсько-німецької війни.
25-30 червня 1941 року на південній околиці міста відбувся пік найбільшої танкової битви в історії людства Луцьк-Дубно-Броди; 1 липня 1941 р. в Дубні організовано два табори для військовополонених в передмісті Сурмичі. Один для командного складу, другий – для рядових. Всього полонених було 3300 осіб. Полонених утримували в жахливих умовах: їх не годували по кілька днів, і це стало причиною поширення тифу, дизентерії.
З початком холодів почалось масове вимирання від голоду, холоду, хвороб. Полонених годували мерзлою картоплею, м’ясом мертвих коней і собак. Населення, яке намагалось подати допомогу, суворо карали, погрожуючи розстрілом. Серед полонених почалось людоїдство. Кілька полонених узбеків різали на шматки мертвого товариша і їли. Померлих возили на православне кладовище в гарбах, запряжених самими полоненими. Серед померлих було чимало непритомних, які оживали і просили порятунку, але їх кидали до ям, не потрудившись пристрелити.
На весну 1942 року з 3300 полонених залишилось 70 – решта померли, були замордовані чи розстріляні; У квітні 1942 р. утворено гетто (окрім євреїв, у ньому знаходилися і роми). Почались переслідування та вбивства дубенських євреїв, яких на той момент у місті було бл. 12 тисяч. 27 травня 1942 р. айнзацгрупа на старому аеродромі розстріляла близько 3,8 тисяч євреїв. Останніх мешканців гетто стратили у жовтні 1942 року. Голокост пережили лише кілька десятків дубенських євреїв; також у Дубні існував дитячий концтабір (у приміщенні колишньої єврейської лікарні, нині психіатрична лікарня м. Дубна), де німці брали у напівпритомних дітей від голоду кров для поранених військових вермахту; велика частина молоді Дубна була вивезена на примусові роботи до Німеччини як остарбайтери.
По місту були вивішені оголошення, що для молоді Дубна буде демонстровано фільм (в теперішньому будинку дітей та молоді) усіх хто прийшов завантажили у тентовані машини СС і вивезли на залізничний вокзал, звідти ешелонами до Німеччини; ну і звичайно визволення Дубна від німецьких загарбників у березні 1944 року, яке тривало більше місяця, принесло колосальних руйнувань і збитків місту, понад 2300 радянських військових загинуло.
Державний історико-культурний заповідник схиляє голови перед усіма земляками, українцями і людьми інших національностей, які відділи своє життя заради перемоги, заради нас, заради пам’яті майбутнім поколінням!!! Шануйте наших героїв і бережіть місця пам’яті, вони старалися для нас!
Підготував: Іван Касянчук, науковий співробітник відділу історії Заповідника
