УКР 
PL 
DE 
EN 
24 травня у Дубенському замку вшанували загиблого воїна-добровольця Івана Жукова та його побратимів
Перегляди: 563
24 травня у Дубенському замку згадали і помолились за воїна-добровольця Івана Жукова та його побратимів, які загинули за Україну.
Поетичні рядки, які почули з вуст дубенського школяра Олеся Шевчука, народились між запеклими боями на передовій. А належать вони Івану Жукову – воїну-добровольцю, який загинув три роки тому від кулі російського окупанта.
Світлу пам’ять героя та його бойових побратимів з Української добровольчої армії вшанували у Дубенському замку. У каплиці святого пророка Іллі помолились за душі українських патріотів.
Іван Жуков народився у Млинові. До лав Української добровольчої армії став 2014-го, коли його не взяли на службу до Збройних сил України за станом здоров’я. Непереборним виявилось його бажання боронити рідну землю від ворога, аби його маленька донечка виростала під мирним небом. Нині Аня, яка разом з матір’ю живе у с.Птича Дубенського району, знає свого тата лише за фотознімками, і каже, що він тепер на небесах. А Іванова дружина з болем пригадує їхню останню зустріч.
Командиру підрозділу «Волинь» Володимиру Андрушечку («Тихий»), який теж приїхав у Дубно вшанувати пам’ять бойового побратима, запам’яталась його фраза: «Командире, я, мабуть тут залишусь…»
У нашій пам’яті залишиться поезія Івана Жукова. Проста, щира, але разом з тим – правдива і гостра наче лезо. Свої римовані рядки він писав у години затишшя на полі бою. І вони наче самі просились на папір,виходили з його чутливої душі. Поетичні рядки Івана Жукова донесла до присутніх голова Дубенського осередку ОЛПЗ «Волинь» УДА Валентина Сіньковська, яка була ведучою реквієму пам’яті.
Співорганізатор заходу – Державний історико-культурний заповідник міста Дубна – зробив перший крок до того, аби поезія Івана Жукова стала відомою широкому загалу. Директор установи Леонід Кічатий презентував записники, надруковані на крафтовому папері, на яких – портрет добровольця, один з його віршів, написаний під акомпанемент війни. Блокноти розповсюдять у навчальних закладах Дубенщини, щоб діти знали, хто є справжніми героями України.
«Лети, мій журавлик, за високі гори –
Розкажи чужим краям:в Україні – горе
Розкололи Україну на честь «старшого брата»
Лети, мій журавлик, але повертайся
Як зміцніють твої крила – за нас поквитайся!»
Поетичні рядки, які почули з вуст дубенського школяра Олеся Шевчука, народились між запеклими боями на передовій. А належать вони Івану Жукову – воїну-добровольцю, який загинув три роки тому від кулі російського окупанта.
Іван Жуков народився у Млинові. До лав Української добровольчої армії став 2014-го, коли його не взяли на службу до Збройних сил України за станом здоров’я. Непереборним виявилось його бажання боронити рідну землю від ворога, аби його маленька донечка виростала під мирним небом. Нині Аня, яка разом з матір’ю живе у с.Птича Дубенського району, знає свого тата лише за фотознімками, і каже, що він тепер на небесах. А Іванова дружина з болем пригадує їхню останню зустріч.
«Я знала про його поранення і благала, щоб більше не йшов на війну. Просила заради маленької донечки. Не послухав…», – згадує Віра Жукова
Про таких, як воїн-доброволець з позивним «Жук», кажуть: з ним сміливо можна йти у розвідку
Командиру підрозділу «Волинь» Володимиру Андрушечку («Тихий»), який теж приїхав у Дубно вшанувати пам’ять бойового побратима, запам’яталась його фраза: «Командире, я, мабуть тут залишусь…»
– Я спочатку не надав особливого значення словам «Жука», – розповідає «Тихий». – У відповідь запевнив його: ми обов’язково переможемо у цій війні і будемо жити далі. Але його слова, на жаль, виявились пророчими. Він загинув на фронті як герой»Про таких, як воїн-доброволець з позивним «Жук», кажуть: з ним сміливо можна йти у розвідку, його надійне плече було опорою у важких військових буднях.
– Я знав, якщо поруч зі мною на позиції Іван – у мене завжди є додаткове прикриття. Його не треба було просити чи віддавати наказ. І я йому дуже вдячний, що він був завжди поруч, коли було складно, – поділився своїми спогадами під час реквієму пам’яті боєць ОЛПЗ «Волинь» Української добровольчої армії Дмитро Гайдуцький («Грім»)
«Моя правда гірка – сам, бува, заплачу…»
У нашій пам’яті залишиться поезія Івана Жукова. Проста, щира, але разом з тим – правдива і гостра наче лезо. Свої римовані рядки він писав у години затишшя на полі бою. І вони наче самі просились на папір,виходили з його чутливої душі. Поетичні рядки Івана Жукова донесла до присутніх голова Дубенського осередку ОЛПЗ «Волинь» УДА Валентина Сіньковська, яка була ведучою реквієму пам’яті.
Співорганізатор заходу – Державний історико-культурний заповідник міста Дубна – зробив перший крок до того, аби поезія Івана Жукова стала відомою широкому загалу. Директор установи Леонід Кічатий презентував записники, надруковані на крафтовому папері, на яких – портрет добровольця, один з його віршів, написаний під акомпанемент війни. Блокноти розповсюдять у навчальних закладах Дубенщини, щоб діти знали, хто є справжніми героями України.
