Дубно, як місто, вперше згадане 1100 року на з’їзді у Витичеві (нині селище Київської області), де зібрались князі Київської Русі на чолі з князем Володимиром Мономахом, аби покарати Давида Ігоровича, який осліпив Теребовлянського князя Василька. Київський Князь Святополк Ізяславович  забрав у Василька володимирський престол (нині м.Володимир Волинської області), натомість надавши йому можливість княжити у «своїх городах» - ДУБЕН, Острог, Дорогобуж, Чарторийськ.  У цьому контексті Дубен  потрапляє на сторінки літопису у «Повісті временних літ», що підтверджує його статус  давньоруського міста.

З такої історичної преамбули розпочав  свій виступ  на науково-краєзнавчій  конференції, присвяченій 925-ю першої писемної згадки про наше місто, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу історії заповідника м.Дубно Юрій Пшеничний. Основну ж частину його доповіді склали матеріали нових археологічних досліджень, проведених на території Дубенського замку, яка у період літописного Дубна становила його частину оборонного та адміністративного осередку як окольного города.
2023 року поблизу палацу князів Любомирських провели шурфування. На невеликій ділянці, площею всього 2х2 м, було зафіксовано 3 об’єкти: житло Х століття, будівлю ХІІ-першої половини ХІІІ століть, і на глибині 1,7-1,9 м грунтову яму, у якій було знайдено керамічну писанку періоду кінця ХІ- поч.ХІІ століття. Цей артефакт не позбавлений своєї унікальності, адже подібних предметів на Заході України віднайдено не більше десятка.
Загалом же результати археологічних досліджень на території замку продемонстрували те, наскільки ця територія була життєво важливою для місцевих мешканців і як інтенсивно вони її обживали. А писанка – важливий штрих, що характеризує Дубно як міський центр Київського Русі.
Туристичні маршрути Дубенщини ведуть не лише до замку. Величезний інтерес у мандрівників викликає єдина в Україні фортифікаційна споруда європейського зразка – форт-застава Дубно періоду Першої світової війни (у народі – Тараканівський форт).
Детально вивчаючи історичні матеріали  на основі малодоступних на сьогодні джерел, завідувач відділу історії заповідника Іван Касянчук та доцент кафедри споруд спеціального призначення Київського національного університету будівництва та архітектури  Андрій Швачко «накопали» чимало цікавих фактів про форт під час більшовицько-польської війни у липні 1920 року, якими й поділились з учасниками конференції у Тронній залі замку.

Цього разу наративним джерелом для науковців стала стаття у журналі «Сапер» 1933 року  під назвою «Оборона форту Загорці у 1920 році»  Леона-Олександра Шмідта-Поруцького, військового у званні майора, який служив у саперному батальйоні Війська Польського. Автор публікації вдається до розкриття моральних цінностей відомої у нашому краї постаті – кавалера ордену «Virtuti Militari»  майора Віктора Матчинського, який керував обороною форту, його вольового характеру, по-справжньому батьківської опіки з його боку офіцерського складу.

Стаття, обсягом всього 10 сторінок, у якій простежується дослідження двотижневих подій у форті, відкриває чимало невідомих фактів. спростовує окремі статистичні міфи. Військовий історик  Андрій Швачко, який займається тематикою форту з 1997 року, періодично здійснюючи на цьому об’єкті історичні розвідки, повністю згоден з думкою свого колеги Івана Касянчука, що без оборони форту у 1920 році, яка стримувала кавалерійський наступ більшовицьких орд, невідомо, чи відбулася  битва під Львовом і контрнаступ польської армії. Науковець високо оцінив організаційну складову бойових дій захисників форту 100 років  тому.
На конференції згадали ім’я одного з найвидатніших польських фотохудожників ХХ століття Генріха Поддембського, 135-річчя якого відзначатиметься цьогоріч. Між тим, як зауважила заступник директора заповідника з наукової роботи Надія Любецька, харазматична особистість фотомайстра, який своїми світлинами повертає нас у міжвоєнний період 20-30 років минулого століття, до сьогодні ще мало вивчена і не до кінця оцінена. Генріх Поддембський став співавтором  відомого «Путівника по Волині». Нині ця робота фотодокументаліста знаходиться у фондовій колекції нашого заповідника.Його світлини публікувались у польських журналах, книгах, на поштових листівках. У свій час він відвідав Клевань, Острог, Межиричі і наше Дубно. Завдяки  польському фотохудожнику маємо сьогодні можливість бачити наше місто 20-30-х років ХХ століття: на конференції демонструвались унікальні фото замку, Спасо-Преображенського церкви, монастиря Бернардинів, старих вулиць міста – Шевченка та Пекарської…

«Микола Жулинський і Дубно» - тема виступу бібліотекаря заповідника Ерни Шевчук. Доповідачці було складно вкластись у 15-хвилинний регламент, розповідаючи про особисте  знайомство з академіком, «Почесним громадянином м.Дубна», яке триває уже 25 років. Тож довелось обмежитись найбільш яскравими штрихами з біографії видатного українця, який відзначив недавно своє 85-річчя, пов’язаними з його навчанням у Дубенському педагогічному училищі, його ролі у становленні Державного історико-культурного заповідника м.Дубно.
З великим інтересом учасники та гості конференції сприйняли виступи члена Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Акаша Крішана на тему «Торгівля у ранньомодерному Ковелі:цехи і система оподаткування як запорука успіху», молодшої наукової співробітниці Національного заповідника «Замки Тернопілля» Оксани Пришляк  - «Кривченський замок: від пам’ятки минулого – до туристичного маршруту».
Відомий на Рівненщині краєзнавець, дубенчанин Анатолій Пожарський продовжив презентацію своєї книги «Краєзнавці Дубенщини», подарувавши її цього разу нашому колезі Юрію Пшеничному.

Усі доповіді, присвячені 925-річчю першої писемної згадки про місто Дубно, незабаром будуть опубліковані у черговому числі  «Дубенського наукового вісника».