УКР 
PL 
DE 
EN 
Історія козацької люльки – які можна побачити в Дубенському замку
Перегляди: 3595
Люлька є невіддільним атрибутом славного звитяжного українського козацтва. Палити тютюн першими в Україні почали саме козаки. Мабуть, тому в народних піснях, прислів’ях і на картинах, де зображений козак Мамай, люлька і козак нероздільні. Вона служила для козака не тільки знаряддям для паління, а була предметом гордості та навіть символом козацької честі. Знаменитий гоголівський Тарас Бульба загинув лише тому, що не хотів, щоб його люлька дісталася ворогові. Отже, люлька була вірною подругою козака у військових походах і в мирний час.
Процес початку виготовлення люльок на території України припадає на кінець ХVІІ-ХVІІІ століття. Тоді власні зразки починають займати чільне місце серед імпорту, переважно східного кримсько-турецького. Для України добре відомі та датовані знахідки люльок належать до XVI-ХVІІ ст. Особливо частими знахідками вони є в містах, а на полі Берестецької битви знайшли декілька тисяч фрагментів та цілих форм люльок.
Українські козаки та селяни здавна вирізали люльки тільки з особливих порід дерев – перш за все з вишні, а також із груші, липи та вереса, з вільхи та берези, в незначній кількості з бука, горіха і березового коріння. Чубуки найчастіше виготовлялись із верби та калини, рідше з рогу. У ХVІІ-ХІХ ст. побутували також приладдя для куріння, виготовлені з дорогого матеріалу: цінних порід дерева, кістки, бурштину, мінералів та фарфору.
Колекція люльок музейної експозиції Дубенського замку налічує 38 екземплярів. Їх віднайшли під час археологічних досліджень та випадково знайшли в селах Липа, Мирогоща, Костянець Дубенського району, в Дубні та селі Пляшева. Люльки, представлені в експозиції, виготовлені з глини, дерева, фарфору.
До предметів, що пов’язані з люлькою, належить кресало. Кресала відливалися у вигляді песика, коника або стилізованої гадюки чи птаха.
Запорожці знали два види люльок: коротенькі, які називали «носогрійками», і «люльки-обчеські» (товаристські), великих розмірів, оздоблені намистом, коштовним камінням, різними бляшками з чубуками в три аршини довжини. Про люльку не забули й у народних прислів’ях, таких як: «Посідаймо на пеньки та закуримо люльки, щоб горілка пилась і вдома жінка не журилась!»
Слово «курити», «куріння» походить від старослов’янської кореневої основи «курь» – «дим», чад, сморід. В Україну тютюн потрапив, ймовірніше, завдяки туркам, але він був дорогим. Завзяті курці здобували його в різний спосіб: коли за гроші, а частіше – шаблею, як трофей. А коли як мито за перевіз через пороги. Оскільки тютюну не вистачало, козаки примудрилися додавати до нього різні цілющі лікарські трави, чим покращували травлення, сон, знижували кров’яний тиск, заспокоювали нервову систему. Тютюн тримали не в кисетах, а в маленьких міцненьких гарбузяках (званих «діжечками», «турчанками», «таракуцками). З часом гарбузяка міцніла, ставала ніби кістяна. Завдяки цьому тютюн зберігався сухим і не пліснявів, тому палити люльку набагато здоровіше, ніж цигарки.
Козаки ніколи не палили в хаті, курені, навіть у землянці. «Бо там – Бог», – казали вони. Тобто висіли ікони. Палити в народі вважалося справою гріховною, тому, коли козак мав іти до церкви, він мусив витрусити тютюн із кишень і переодягнути сорочку.
Процес початку виготовлення люльок на території України припадає на кінець ХVІІ-ХVІІІ століття. Тоді власні зразки починають займати чільне місце серед імпорту, переважно східного кримсько-турецького. Для України добре відомі та датовані знахідки люльок належать до XVI-ХVІІ ст. Особливо частими знахідками вони є в містах, а на полі Берестецької битви знайшли декілька тисяч фрагментів та цілих форм люльок.
Українські козаки та селяни здавна вирізали люльки тільки з особливих порід дерев – перш за все з вишні, а також із груші, липи та вереса, з вільхи та берези, в незначній кількості з бука, горіха і березового коріння. Чубуки найчастіше виготовлялись із верби та калини, рідше з рогу. У ХVІІ-ХІХ ст. побутували також приладдя для куріння, виготовлені з дорогого матеріалу: цінних порід дерева, кістки, бурштину, мінералів та фарфору.
На експозиції в замку 38 люльок
Колекція люльок музейної експозиції Дубенського замку налічує 38 екземплярів. Їх віднайшли під час археологічних досліджень та випадково знайшли в селах Липа, Мирогоща, Костянець Дубенського району, в Дубні та селі Пляшева. Люльки, представлені в експозиції, виготовлені з глини, дерева, фарфору.
До предметів, що пов’язані з люлькою, належить кресало. Кресала відливалися у вигляді песика, коника або стилізованої гадюки чи птаха.
Запорожці знали два види люльок: коротенькі, які називали «носогрійками», і «люльки-обчеські» (товаристські), великих розмірів, оздоблені намистом, коштовним камінням, різними бляшками з чубуками в три аршини довжини. Про люльку не забули й у народних прислів’ях, таких як: «Посідаймо на пеньки та закуримо люльки, щоб горілка пилась і вдома жінка не журилась!»
Слово «курити», «куріння» походить від старослов’янської кореневої основи «курь» – «дим», чад, сморід. В Україну тютюн потрапив, ймовірніше, завдяки туркам, але він був дорогим. Завзяті курці здобували його в різний спосіб: коли за гроші, а частіше – шаблею, як трофей. А коли як мито за перевіз через пороги. Оскільки тютюну не вистачало, козаки примудрилися додавати до нього різні цілющі лікарські трави, чим покращували травлення, сон, знижували кров’яний тиск, заспокоювали нервову систему. Тютюн тримали не в кисетах, а в маленьких міцненьких гарбузяках (званих «діжечками», «турчанками», «таракуцками). З часом гарбузяка міцніла, ставала ніби кістяна. Завдяки цьому тютюн зберігався сухим і не пліснявів, тому палити люльку набагато здоровіше, ніж цигарки.
Козаки ніколи не палили в хаті, курені, навіть у землянці. «Бо там – Бог», – казали вони. Тобто висіли ікони. Палити в народі вважалося справою гріховною, тому, коли козак мав іти до церкви, він мусив витрусити тютюн із кишень і переодягнути сорочку.
