Новини заповідника

14 червня Державний історико-культурний заповідник міста Дубна відзначив свою 28-му річницю з дати заснування. Заповідник міста Дубна вже має свою історію становлення й розвитку про яку сьогодні варто розповідати. 28 років тому, та й ще раніше, постало питання про стан збереження історичних, культурних та архітектурних пам’яток старовинного Дубна, а щонайперше – замку князів Острозьких ХV століття.

Місцева влада якось намагалася зарадити остаточному знищенню пам’яток минулого, але це були малоефективні заходи, скуті рамками загального планування в тодішній системі управління. Потрібні були ентузіасти, подвижники для зрушення справи з мертвої точки, а таких – виявилось небагато.

Проблема полягала не лише в коштах, а й в ламанні стереотипів у свідомості окремих чиновників, від яких залежало чи залишаться величні храми, замок, житлові будинки історичного центру під складами, спортивними закладами, різними відомствами та чи взагалі бути місту Дубну одним з європейських туристичних центрів.


Дане питання перемовлялось з паном В. Салатою, відповідальним працівником сектору культури Кабінету Міністрів України, який перебував на Рівненщині в складі представників Кабміну, що здійснювали перевірку роботи відділів та управлінь облвиконкому, міськ- і райвиконкомів по виконанню однієї з постанов Уряду.

Однак перша спроба не знайшла підтримки, оскільки наближалось 340-річчя битви козацько-селянських військ з польською армією (битва під Берестечком 1651 року), до пошанування якої готувались у 1991 році, і потрібно було першочергово надати статус Заповідника цьому святому місцю.


При цьому було сплачено 250 000 крб. за його експлуатацію. Протягом трьох років ремонтно-реставраційні роботи в Замку проводило Волинське управління реставрації і Рівненський центр “Середовище”. М’яко кажучи, роботи велися вкрай повільно і до того ж – не зовсім якісно.

На жаль, за всі три роки господарювання т. з. «реставраторів» приміщення Замку були фактично пограбовані – паркет, труби, батареї, голландські кахлі, якими обкладались каміни XVIII ст., розкрадено. Частину даху палацу Любомирських розкрили й протягом декількох років до нього потрапляли і дощ, і сніг (благо, що для нащадків наших все-таки збереглася зала з німфами).

Дійшло до того, що з території Замку вже вивозили камінь із розібраних середньовічних мурованих оборонних стін.


На замковому дворищі тимчасом випасали кіз, розводили домашню птицю, вирощували фредок. Таких господарників довелося випроваджувати із Замку з допомогою органів правопорядку. Про ці порушення було повідомлено місцеві органи влади та обласне керівництво, які відреагували зняттям деяких керівників підприємств зі своїх посад. Проте аварійний стан Замку викликав серйозне занепокоєння й потребував негайного вирішення проблем.


У лютому 1992 року Замок перейшов на баланс Дубенської міської ради, при якій було створено мале державне підприємство “Відродження” для проведення реставраційних робіт. За короткий строк (з 20 квітня 1992 р. по 15 січня 1993 р.) було створено матеріально-технічну базу і проведено всі можливі роботи з консервації Замку.

Разом з тим, не дивлячись на недостатнє фінансування, підприємство “Відродження” все ж виконало капітальний ремонт частини даху на палаці кн. Любомирських і казематів, які руйнувались, і значні роботи по благоустрою території та охоронної зони Замку.


Отримавши підтримку від Представника Президента України в Рівненській області Р. Василишина і Представника Президента України в Дубенському районі В. Мамчура, керівництво підприємства “Відродження” на чолі з П. Смоліном (прим. пізніше став першим керівником новоствореного Заповідника) звернулось безпосередньо до віце-прем’єр міністра України М. Жулинського з пропозицією про створення Заповідника м. Дубна. Це передбачало перспективу залучення державних структур до конкретних кроків по збереженню цілого комплексу пам’яток нашого міста. Микола Жулинський добився позитивного вирішення цього питання на державному рівні.

Також створенню Державного історико-культурного заповідника м. Дубна (ДІКЗ м. Дубна) посприяли Білий В., депутат ВРУ 1-го скликання (народився в с. Іванне Дубенського р-ну) та В. Черепуха, начальник управління преси та інформації Рівненської ОДА, що дало можливість налагодити прямий зв’язок область-Київ і фактично за 6 місяців створити ДІКЗ м. Дубна.

14 червня 1993 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №444 “Про Державний історико-культурний заповідник м. Дубно”. До складу Заповідника увійшов ряд житлових будинків ХVІІІ – поч. ХХ століть, храмів і замковий комплекс, а також краєзнавчий музей з науковою і матеріальною частиною. Всього – 29 об’єктів.


Станом на 14 червня 2021 року до складу Заповідника входить 26 об’єктів, в т. ч.: Дубенський замок (XV—XVIII ст.) (палац кн. Острозьких, палац кн. Любомирських та Надбрамний корпус), Луцька брама (XVII ст.), Спасо-Преображенська церква (XVI ст.), Свято-Юріївська церква (XVII ст.), Монастир кармеліток (XVIII ст.), Костел бернардинів та його келії (XVII ст.), Костел Святого Яна Непомука (XIX ст.), Синагога (XVI—XVII ст.), Свято-Іллінська церква (початок XX ст.), Світські будівлі XVIII-XIX ст. у центральній частині Дубно та ін. історико-культурні пам’ятки.

Слід відмітити, що велику підтримку відразу з перших днів створення, Заповідник отримав від наших знаменитих земляків – директора Львівської галереї мистецтв, Героя України Бориса Возницького, видатного археолога, доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова та знаного фітотерапевта Івана Носаля, які передбачали велике майбутнє міста Дубна як історичного та культурного центру краю.

Значимість Заповідника в Дубні для рідного краю та всієї держави довів Ігор Свєшніков своїми першими в історії міста й останніми в його житті археологічними розкопками на території Дубенського Замку, результати яких виявились ще одним науковим відкриттям ученого.

За останні роки значно зросла матеріально-технічна база Заповідника. Частину ремонтно-відновлювальних робіт проводить будівельна бригада Заповідника, забезпечена всією необхідною технікою і матеріалами (столярний цех, кузня). Діє реставраційна майстерня з кваліфікованими спеціалістами.


Невіддільною ланкою в діяльності Заповідника є його наукова частина, яка, крім досліджень історичного минулого міста Дубна і краю, створює в Замку експозиції виставок, проводить наукові конференції, видає книги, буклети, бере участь у різноманітних телевізійних передачах з метою залучення відвідувачів до огляду середньовічного Замку та його експозицій.

У Заповіднику функціонує також наукова бібліотека, створена на базі вітчизняних друкованих джерел та іноземних, надісланих українською діаспорою США, Канади та інших країн. Наукова частина є методичним та консультаційним центром для навчальних закладів, організацій та установ міста і району.

Замкове дворище – це теж своєрідна експозиція, створена руками всього колективу. Напевно, відомий садовод ХVІІІ століття Діонісій Міклер подивувався б гармонійному поєднанню зелених насаджень та квітів, які з весни до осені милують погляд тисяч туристів зі всього світу.

Не дивлячись на проблемні питанням, які існують і на теперішній момент, Заповідник живе і впевнено виконує своє призначення – збереження та популяризацію історико-культурної спадщини Дубна завдяки колективу його працівників, завдяки ентузіастам і патріотам рідного краю – Б. Возницькому, М. Жулинському та низці меценатів, імена яких викарбувано на мурі прадавнього Замку.

Нарешті, не дивлячись на будь-які негаразди, яких нині чимало в нашому житті, в Замку зібралась команда однодумців і не любителів, а справжніх патріотів на чолі з нинішнім директором Заповідника Кічатим Л.С, які люблять і шанують наш край, його старовину. Замок поволі відроджується…