Квитки онлайн Замовити екскурсію
Логотип Дубенський замок
  • Головна
  • Відвідувачам
  • Інклюзія
  • Галерея
  • Про нас
  • Контакти
  • Квитки онлайн
  • Замовити екскурсію

Новини заповідника

Історії війни жінок із Донбасу та Харкова

Історії війни жінок із Донбасу та Харкова

Під час війни мільйони українців змушені були залишити рідні домівки. Хтось виїхав якомога далі від вибухів бомб та снарядів за кордон, інші знайшли прихисток у таких невеликих українських містечках, як наше Дубно. В одній з дубенських осель тимчасово мешкають харків’янки Валентна Макарова, Любов Прокопенко і Тетяна Запорожченко з міста Покровськ Донецької області. Вони розповідають про свої історії війни.

Валентина Макарова, м. Харків:

«Вранці 24 лютого я почула незрозумілий звук у під’їзді нашої багатоповерхівки у мікрорайоні ХТЗ. Ніби хтось вибиває вхідні двері. За кілька хвилин зателефонувала донька: «Мамо у нас стріляють! Швидше збирай речі!». У дворі побачила сусідів – хтось сидів в очікуванні на валізах, інші поспіхом вирушали на авто. Гучний вибух біля самісінького під’їзду змусив нас спуститись у підвал 16-поверхівки. Встигли прихопити зі собою ковдри та їжу. Серед тих, хто розмістився поруч, чоловік, в автомобіль якого на стоянці влучив снаряд. Загорілись й машини, які стояли поруч. Бомбили цілу ніч. Вранці найперше побачили дитсадок навпроти – без вікон і дверей, і…чорний від кіптяви наш будинок з обвислими карнизами, вибитими шибками та розхристаними шторами. Здавалось серце не витримає! Повертатись у квартиру не наважувались. Майже всі мешканці будинку ночували в підвалі. Багато було дітей, деякі в колясках.

Наступного дня Харків взяв на себе удар ворожої авіації. Здавалось, стіни підвалу не витримають. Врізалось у пам’ять обличчя жінки середнього віку, яка просила захисту в Бога молитвами, і ми приєднались до неї…Точно не скажу, скільки діб провели в сховищі, адже в такій ситуації втрачається лік часу. Можливо, 3-4 доби. Була тривога на душі: як ми звідси виберемось, чи приїде хтось за нами, адже повертатись у квартиру було вже неможливо.

На допомогу прийшла одна з мешканок нашого будинку, яка перевезла нас своїм авто до метро. Звідти ми не виходили до 8 березня. Загалом у Харкові під час війни ми прожили цілий місяць. Потягом виїхали до Львова, звідки електричкою добрались до Дубна, де живе моя хороша подруга. Вперше за багато часу виспались і відчули тепло справжніх друзів у вашому місті».



Любов Прокопенко, м. Харків:

«Поруч із нашим будинком була ще одна 16-поверхівка. За два тижні після початку війни я повернулась у своє житло, адже вибігла під час перших обстрілів лише з документами та трьома баклажками води. І тоді вже частини сусіднього будинку не було – рашисти знищили три верхніх поверхи. Розповідали, що перші три дні мешканці цих квартир відповідали на телефонні дзвінки, а потім зв’язок обірвався. Ці люди залишились там.

Востаннє телефонувала в Харків три дні тому. Залишається кілька людей з нашого під’їзду, які живуть у підвалі. Хтось з власної волі, інші не могли його залишити просто фізично. Сподіваємось, якщо будинок більше не зазнає руйнувань, то його можна буде відновити».



Тетяна Запорожченко, м. Покровськ Донецької області:

«Я уже 8 років живу поблизу лінії розмежування на Донбасі. Від зони бойових дій нас відділяло 40 кілометрів. До 24 лютого, коли розпочалось повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну, життя у місті було більш-менш спокійне. Вибухи було чутно здебільшого поблизу Донецька. А в перший день війни зателефонував внук, який навчається у Харківському університеті та повідомив, що о 5-й ранку неподалік гуртожитку вони побачили заграву від вибухів бомб. Дуже за нього хвилювались, чи зможе виїхати з Харкова, що у вогні, додому. Якщо в мирний час дорога до Покровська займала 4 години маршруткою, то з початком війни він добирався додому майже день.

Увечері 3 березня від ракетного удару здригнувся Покровськ. Згодом прилетіла касетна бомба. Сховались із чоловіком у підвалі власного будинку, а вранці наші військові радили не виходити з двору навіть по хліб. Наш дім встояв, а в сусідських оселях дахи позносило, дехто взагалі житла позбувся. Періодично обстріли різних районів міста тривали далі. Залишатись у Покровську було небезпечно, тому 23 березня удвох невісткою та внуком ми виїхали евакуаційним поїздом до Львова. А звідти переїхали до Дубна. Чоловіки наші залишились вдома, невістка з онуком зараз знаходяться в Польщі, а мене разом із харків’янками Любою та Валентиною поселила в себе на квартирі дубенська волонтерка Тетяна Северьянова, за що ми їй дуже вдячні».

Усі жінки в один голос кажуть: дуже хочеться додому

«У Дубні нас гарно приймають, у вашому місті чудові, відкриті, гостинні люди. Але рідний дім нічим не заміниш. Так хочеться швидше повернутись, довести до ладу своє житло. Ми дуже любимо своє місто і дуже за ним сумуємо».

А ще вони моляться щодня за своїх захисників – воїнів ЗСУ і плекають надію на Перемогу

«Коли бачиш у Дубні чоловіків у формі ЗСУ – хочеться стати перед кожним із них на коліна і з усього серця подякувати за те, що боронять нас і Україну від ворожої орди!»


#історії_війни

Контакти

Логотип заповідника Дубно
Україна, 35600, Рівненська область
місто Дубно, вулиця Замкова 7a
Замовлення екскурсій:
тел.: +380984758621
Email: Напишіть нам!
Web: www.zamokdubno.com.ua 

Графік роботи

Щоденно з 8.00 до 20.00 в літній період (червень – вересень);
Щоденно з 8.00 до 17.00 в зимовий період (жовтень – березень);
Обідня перерва з 12.00 до 13.00.
Вихідні дні: 1 січня, 7 січня та перший день Великодня.

Долучайтеся до нас!

© 2022 Дубенський замок
УКФ
Сайт адаптовано за підтримки
«Український культурний фонд».
2021 рік