Новини заповідника

У прийдешні героїчні для українського народу дні, такі як День захисника України, День українського козацтва та День створення УПА, хотілося б згадати і належно вшанувати усіх борців за волю і незалежність нашої держави. Доволі резонансною і нерідко спекулятивною темою залишається діяльність воїнів ОУН та УПА. Люди, які були в організованих загонах УПА «Поліська Січ» на чолі з Тарасом Бульбою-Боровцем, згодом реорганізованих в Українську Національну Революційну Армію (УНРА), з осені 1942 року увійшли до новоствореної Української повстанської армії. З 1943 року головнокомандувачем УПА стає Роман Шухевич, і повстанці, котрі воювали під його проводом, були дійсно справжніми патріотами, які прагнули самостійної незалежної України.

Діяльність учасників УПА супроводжувалась належним військовим вишколом, спільною політикою під загальним проводом. Сьогодні ще інколи ми можемо почути про начебто «злочини воїнів УПА» – насправді ж звичайних бандитів, спецзагонів НКВС, які прагнули знищити визвольний рух в Україні.

Спогади, записані мешканцями сіл Липа і Клинці Миколою Корчуком та Василем Миронюком відповідно, якраз і розкажуть нашим читачам про справжніх, відважних місцевих героїв минулого.

На кладовищі в селі Клинці є дві могили, історія яких дуже сумна. В обгівському лісі убили вояка УПА, уродженця Клинців – Ковальчука Олександра Арсеновича. Поховали його вночі, а сестру вивезли до Сибіру. Коли вона повернулась зі заслання, то як і годиться, доглядала братову могилу та поставила пам’ятник.


А поруч – ще одна могила, яка тривалий час була невпорядкованою. Там похована Вознюк Василина Митрофанівна, родом зі Збитина. Вона була зв’язковою. У Клинцях оточили її «стрибки» (винищувальні батальйони, які формувалися з місцевого населення для боротьби проти вояків ОУН та УПА). Не маючи змоги втекти, Василина знищила всі документи, що мала при собі та вскочила у криницю, щоб не здатися ворогам. Її пробували допитати, але у відповідь чулося лише «Слава Україні!». З-поміж тих, хто був у «стрибках», і двоюрідний дядько Василини – Тишковець Герасим. Він добив її в криниці з автомата.

Добрі люди вночі дістали дівчину з колодязя й похоронили. В Клинцях жили родичі Василини, двоюрідні брати, їм дехто говорив у селі: «Впорядкуйте могилу, ви ж християни!». Але все марно.

Псевдо цієї мужньої дівчини – «Біла». Вона була зв’язковою підрайонового Тищука Дмитра. Загинула у Волиці Збитинській у ніч з 18 на 19 грудня 1944 року. Зрадник із с. Липа В. Норчук привів карателів, які підірвали криївку підрайонового. Четверо повстанців загинули, а двох оглушених, але живих, забрали в Дубно. 24 серпня 1992 року жителі с. Липа перепоховали воїнів УПА Корчука Володимира, Гомонюка Юхима та Поліщука Микиту.


Напередодні трагедії Василина, яка квартирувала в Липі, отримує «грипса» (так називався вузенький шматочок цигаркового паперу зі секретною інформацією для повстанців, якого передавали дівчата-розвідниці. У випадку загрози арешту мали його негайно проковтнути), якого повинна доставити підрайоновому. Енкавеесівці приїхали студебекерами, зупинилися біля хати, де мешкала дівчина, і ввімкнули потужні фари, отож порятуватися змоги фактично не було. Зв’язкова змушена аж до ранку просидіти в хаті. Коли в лісі почулися стрілянина й вибухи, лише тоді карателі поїхали. Зв’язкова ж негайно кинулась до лісу, туди, де була криївка. Та вже було пізно…На місці схрону виднілася велика вирва, поруч – понівечені тіла та обгорілий одяг підпільників.

Тоді «Біла» розпечатала грипса і прочитала: такий-то особіст втік у Дубно, потрібно негайно вжити заходів із метою безпеки. Однак час втрачено…Очевидці стверджували, що зв’язкова рвала на собі волосся, бо ж розуміла, що трагедія сталася частково і з її вини, адже вона вночі вчасно не доставила підрайоновому грипса.


Наступного дня Василина вирушила в Збитинську Волицю. Згодом туди зрадник Норчук привів карателів. Коли «Біла» кинулась у колодязь, її намагалися дістати живою. Але вона відстрілювалася з пістолета, аж поки її не скосила автоматна черга. Тож витягли її вже мертвою. Обшукали всі рубці на одязі, розплели косу, шукаючи грипса, але так нічого й не знайшли. Труп дівчини залишили на подвір’ї Хмеля Олександра. Увечері відважну зв’язкову поховали. Перші роки могилу доглядали місцеві патріоти, але невдовзі більшовицька пропаганда зробила свою підлу справу – місце поховання заросло бур’яном, упав хрест…

Згодом могилу впорядкували патріоти уже незалежної України, адже пам’ять – невмируща! Бо йдеться про справжню героїню, яка загинула зі словами «Слава Україні!»

Музейні полиці, наповнені цікавою і багатющою минувшиною нашого краю, чекають на вдячних відвідувачів. Завітайте в наш Заповідник, і ви знайдете бажаний пазл історії! Героїчний, драматичний, славетний, доблесний, шляхетний. Кольоровий чи чорно-білий? Вибір за вами!