Новини заповідника

14 червня 2024 року Державному історико-культурному заповіднику м. Дубна виповнюється 31 рік.
- Леоніде Святославовичу, погодьтесь, що нерідко буває так, що колектив, досягнувши ювілейної дати, проходить певний етап спаду активності у своїй роботі. Наче «переводить подих», акумулюючи сили та ресурси на майбутнє. Чи відчувають щось подібне дубенські музейники після відзначення свого 30-річчя?

- Найперше хотів би привітати колектив нашого Заповідника з черговою, 31-ю річницею від дня створення. Адже ця подія – вагоме досягнення у справі збереження історико-культурної спадщини нашого краю. А що стосується нашого настрою у післяювілейний рік, то з впевненістю скажу, що у воєнне сьогодення України ми не маємо права, як ви сказали, «переводити подих» чи спочивати на лаврах. Навпаки – наш дух міцнішає, прогресує, і вік колективу після 30-и ми розглядаємо як період зрілості, зваженості і мудрості, а наш науково-освітній потенціал лише стає потужнішим.

Як підтвердження моїх слів – участь Заповідника у нових проєктах, декларування чергових міжнародних угод про співпрацю. Зрештою, чи маємо ми сьогодні право на якусь паузу чи «переведення подиху» у своїй щоденній клопіткій роботі, зважаючи навіть на той мобілізуючий факт, що нині наші четверо працівників – Андрій Герасимчук, Віталій Гаврилюк, Роман Чернишевський, Віталій Циганюк – виконують свій священний обов’язок, захищаючи нашу Незалежність!

- Мабуть, варто у День народження згадати й тих людей, завдяки зусиллям, небайдужості та професіоналізму яких й постав Державний історико-культурний заповідник.

- Боюсь озвучувати чималий список причетних до створення Заповідника поіменно, бо можу когось й не згадати. Адже, окрім академіка Миколи Жулинського (дай Боже, йому здоров’я!), тут й фахівці, які готували відповідні документи. У цьому колі навіть якийсь умовний «буквоїд», який поклав у папку з документами на вирішальний підпис, і він, безумовно, теж заслуговує на добре слово у наш День народження. У цьому списку дуже багато хороших людей, які долучились до реалізації нашого задуму. Тому беру на себе відповідальність утриматись від персоніфікації, щоб нікого не образити.

- Не впевнений, чи існує певний рейтинг вітчизняних заповідників, але якщо такий є, то в якій десятці, на Вашу думку, знаходиться саме наш, дубенський?

- Питання про рейтинги мені нагадує, вибачте, наше совдепівське минуле. У таких випадках я відповідаю коротко: ми круті! І цим все сказано. По-перше, колектив підібрався хороший, по-друге, ми не допускаємо деградації, знаходячи для цього пояснення на кшталт: вибачте, у нас війна, брак коштів і т.п. Вишукуємо різні можливості, щоб як і самим рухатись вперед, так і знаходити резерви для допомоги нашим Збройним Силам. Що ми і робимо, починаючи з 2014 року. Знову-таки утримаюсь від переліку цієї допомоги, тому що з мого боку це було б некоректно. Але сьогодні ми маємо за честь сказати: не зважаючи на те, що будучи не надто багатою у фінансовому плані установою (радше більш духовно), ми щедрі у допомозі іншим.

- Ви можете сказати, що колектив сповна адаптувався до роботи в умовах воєнного стану?

- Як керівник скажу, що в умовах війни колектив повністю усвідомлює високу відповідальність за збереження наших історичних об’єктів та культурних цінностей. Хоча з огляду на потенційні загрози, є багато моментів, над якими ще потрібно попрацювати. Ми розуміємо, що сьогодні ми не застраховані від будь-яких ситуацій, але маємо думати, приблизно як у шахах, на кілька ходів вперед, аби максимально забезпечити збереження історичних артефактів.

- Поняття адаптації до роботи в умовах війни – це і збереження потоку туристів, наскільки це можливо…

- Безумовно, у порівнянні з мирним періодом туристичний потік зменшився. І війна, хоч не єдиний, але головний фактор. Але я дуже вдячний головам громад, керівництву Дубенської військової адміністрації, які активно сприяють відвідуваності замку туристами, контакту з нашою багатовіковою історією.

- Однією з «фішок» діяльності Заповідника у мирний час була активна міжнародна співпраця. Як вдалося колективу, попри війну, не втратити контакти із зарубіжними партнерами, адже не секрет, що дехто за кордоном відкладає свої візити в Україну до більш спокійніших часів.

- Наші партнери, як показав крайній рік, не бояться їхати в Україну. До нас приїздили польські волонтери Вінцент Мацієвський, Ян Стручинський, голова гміни Котунь Гжегож Гураль, які привозили гуманітарну допомогу. Мені запали в душу слова, сказані нашими друзями Вінцентом та Яном, які перевозили автобус для Стовпецького ліцею Вербської громади: «Якщо маємо загинути, то загинемо в Україні з честю!».

- Не сумніваюсь, що колектив Заповідника і Ви, як директор, з нетерпінням чекаєте на результати міжнародного студентського конкурсу щодо благоустрою двору Дубенського замку. Які очікування від проєкту?

- Найперше – слова подяки Національному університету водного господарства та природокористування у Рівному та Аграрному університету імені Гуго Коллонтая у Кракові, персонально професорці, доктору архітектури Ользі Михайлишин – за те, що ідея конкурсу була винесена на міжнародний рівень, і ректорові польського вишу – за фінансування призового фонду конкурсу. Уже 14 червня ц.р. дізнаємось імена переможців конкурсу. Матиму за честь, як член міжнародного журі, взяти участь у презентації проєкту та міжнародній конференції на цю тему. Усі творчі доробки майбутніх архітекторів будуть передані Заповіднику і невдовзі будуть опрацьовані нашими науковцями. Усі найкращі ідеї ляжуть в основу проєктно-кошторисної документації благоустрою території замкового двору. Конкурс – яскравий приклад того, як можна об'єднаними зусиллями досліджувати нашу спільну історію.

- На завершення розмови попрошу напіввідкрити завісу у завтрашній день Заповідника, у якому нас чекає справді історична подія – вихід у світ Дубенського Четвероєвангелія.

- Бог благословляє, а Збройні сили України надихають нас на те, щоб у найскладніший період історії нашої нації ми вирішували найбільш стратегічні завдання Заповідника. І ми це зробимо. Дубенське Четвероєвангеліє, про яке сотні років хтось чув і говорив, має побачити світ, і ми докладемо максимум зусиль, щоб ця історична подія відбулась саме цього, 2024 року. Дуже хочеться додати: переможного Року!