УКР 
PL 
DE 
EN 
Неймовірні ковані вироби з металу, що оживають у руках майстра з Дубенщини
Перегляди: 785
Петро Вікторович Кохановський – мешканець села Варковичі, Дубенського району, Рівненської області. Він скромний і сором’язливий та водночас вимогливий до всіх.
Ковальство в родині Кохановських передається від батька до сина уже кілька поколінь. Далеко не кожен зміг би присвятити себе цьому ремеслу, адже не легко і часто болісно робити художні вироби зі сталі.
«Я інколи кілька днів малюю ескізи, інколи гніваюся, якщо не виходить. А на другий день – просто на колінах все малюється і робиться. Але швидко щось зробити неможливо. Найлегше зробити те, що вже робив. Якщо виготовляється новий виріб – це вже експеримент. Кожна заготовка може себе проявити під час деформації – чи вона підійде, чи потрібно все робити заново. Коли річ хоч раз виготовлялася, є уявлення послідовності роботи – тоді працювати легше».
До такої родинної справи пан Петро уже залучає свого онука Іллю, помічає його зацікавлення. Хлопчик допомагає ковалю малювати ескізи.
А ще, старший Кохановський, окрім ковальства, вдало орудує голкою. Його вишиті доробки не раз демонструвались на виставках, і не лише Дубенщини.
Ковальство в родині Кохановських передається від батька до сина уже кілька поколінь. Далеко не кожен зміг би присвятити себе цьому ремеслу, адже не легко і часто болісно робити художні вироби зі сталі.
«У нас в сім’ї всі були ковалями. Мені завжди це подобалось, але я навіть не пам’ятаю, коли вперше взяв у руки молотка. Руки в мене завжди були побиті. В дитинстві тато влітку працював на тракторі в колгоспі, а взимку – у кузні. Ну й я біля нього. Мені подобалось щось нагріти, розклепати, хоча не завжди все вдавалось» – згадує майстер свій творчий шлях.
У вигляді похвали від батька отримував мовчання
Але це лише стимулювало і допомогло перевершити наставника. Родинному ремеслу пан Віктор навчив і зятя. Вироби Петра Вікторовича виготовляються з металу. Навіть одну маленьку роботу не можна виконати за день. А тому, на свій талант майстер затрачає чимало часу. Спершу – коваль малює ескіз, далі – виготовляє заготовки і лише тоді – виріб. Хоча й зізнається, що без натхнення – аж ніяк і привідкриває професійну таємницю:«Я інколи кілька днів малюю ескізи, інколи гніваюся, якщо не виходить. А на другий день – просто на колінах все малюється і робиться. Але швидко щось зробити неможливо. Найлегше зробити те, що вже робив. Якщо виготовляється новий виріб – це вже експеримент. Кожна заготовка може себе проявити під час деформації – чи вона підійде, чи потрібно все робити заново. Коли річ хоч раз виготовлялася, є уявлення послідовності роботи – тоді працювати легше».
До такої родинної справи пан Петро уже залучає свого онука Іллю, помічає його зацікавлення. Хлопчик допомагає ковалю малювати ескізи.
А ще, старший Кохановський, окрім ковальства, вдало орудує голкою. Його вишиті доробки не раз демонструвались на виставках, і не лише Дубенщини.
У залах Дубенського замку вже неодноразово презентувалися виставки Петра Вікторовича. Жоден із його творів не залишився поза увагою публіки.
З металу виросли квіти і птахи, підсвічники і навіть маленькі ковані тваринки, що нагадують дитячі іграшки. Вироби вміщують у собі такі дрібні деталі, тому виглядають, як живі – троянди з колючками, на крилах сови чітко видно пір’їни тощо.
Кована троянда та оригінальні підсвічники подаровані майстром є окрасою експозиції «Ой, роде наш красний…» краєзнавчого музею Дуржавного історико-культурного заповідника м. Дубна.
З металу виросли квіти і птахи, підсвічники і навіть маленькі ковані тваринки, що нагадують дитячі іграшки. Вироби вміщують у собі такі дрібні деталі, тому виглядають, як живі – троянди з колючками, на крилах сови чітко видно пір’їни тощо.
Кована троянда та оригінальні підсвічники подаровані майстром є окрасою експозиції «Ой, роде наш красний…» краєзнавчого музею Дуржавного історико-культурного заповідника м. Дубна.
