Загальні новини

В Україні вишивка відома з давніх часів і набула не лише великого поширення, а й стала національним вбранням для нашого народу.

Через тисячоліття тягнуться зв‘язки орнаментальних схем вишивки, які постійно видозмінювались та збагачувались. У ній – зашифровані сакральні символи, які зберігають історію народу його ідентичність. Дослідники вважають, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс, через віки тотожність з орнаментом попередніх епох, особливо з античним геометричним орнаментом.

Вишивка прикрашала одяг скіфів, які тривалий час мешкали на території сучасної України

Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників. Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивка прикрашала одяг скіфів, які тривалий час мешкали на території сучасної України. Не менш важливими свідками про вишивку на території сучасних південно-українських земель являються численні “кам‘яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставках, подолах, манжетах.

Сьогодні українська вишивка, яка налічує до трьохсот видів вишивальних швів і базується на двадцяти техніках – це ніби стародавній літопис, через який можна доторкнутися до історії та культури кожного куточка України. А знавці вишиванки переконують, що символіка елементів, як і колір вишиванки має великий вплив на життя того, хто її носить. Ось, наприклад, геометричні візерунки символізують стихії природи та родючість землі, а рослинні та квіткові орнаменти – сімейне щастя та материнську любов. Зображення на полотні тварин – це до достатку та довголіття.

Якщо за часів Київської Русі високо цінувалися речі вишиті та гаптовані золотими і срібними нитками, то у XIX ст. масштабної популяризації набула вишивка бісером. Малюнки і сам бісер надходили переважно з-за кордону, а сама назва «бісер» походить від арабського «бурса», що означає «фальшиві перли». Вишивка бісером широко побутувала як у вищих сферах суспільства, так і поміщицькому середовищі. Вишивання бісером захопило не тільки жіночу, а й чоловічу стать. Образ губернатора, який вишиває, – це не лише була творча фантазія всесвітньовідомого письменника М. В. Гоголя, а це був типовий факт того часу. За біографічними даними, сам Гоголь захоплювався вишиванням, але ретельно це приховував від сторонніх.


Кожна українська родина має в домівках вишиті речі, що перейшли у спадок від мам, бабусь, прабабусь. Не менш цінують та зберігають речі вишиті своїми руками, руками своїх дітей, онуків.

Щороку, ми українці, в третій четвер травня відзначаємо унікальне національне свято – День вишиванки. Це свято самобутнє і не прив’язане до жодного державного чи релігійного. Втім, мільйони українців саме цього дня дістають із шафи національне вбрання – вишиванку, і йдуть у ній на роботу, в університет чи до школи.

Ткач (Усач) Олена Леонтіївна – народилася 1 листопада 1978 року в селі Озеряни Дубенського району, Рівненської області. Навчалася в Квітневській неповній середній школі, яку закінчила у 1993 році з відзнакою. З 1993 по 1997 роки навчалася в Дубенському педагогічному училищі паралельно на двох відділах за спеціальністю: «Вихователь дошкільного закладу», «Спорт-інструктор в дошкільному закладі» та «Вчитель початкових класів». З 1997 року по 2002 рік працювала в бібліотеці села Озеряни і одночасно заочно навчалась в Рівненському Державному гуманітарному університеті на історичному факультеті за спеціальністю: « Практичний психолог та соціальний педагог в закладах освіти».

З 2002 року по 2018 рік Олена Леонтіївна працювала завідуючою публічно-шкільною бібліотекою в селі Квітневе. А з січня 2019 року працює застуником директора з навчально-виховної роботи в Квітневській загально-освітній школі І-ІІІ ступенів. Виховує двох доньок.

Вишивкою Олена захопилася ще в дитинстві, вміння серцем відчувати навколишню красу і відтворювати її в узорах дівчина змалечку перейняла у своєї матері, бабусі, як це зазвичай і буває, коли в родині шанують вишивку. Саме мама і навчила доньку тримати в руках голку, робити перші стібки на полотні. Найпершими роботами були серветки. З часом, техніка вдосконалювалась, вишивки ставали дедалі складнішими, поєднання кольорів – дедалі вишуканими. Так появились рушники, доріжки, сорочки, сукні та картини, які виконанні з любов’ю, та натхненням, а кольорова гама випромінює неповторну красу.

Сьогодні, пані Олені допомагають, як словом, так і ділом, уже її діти, які є для неї свого роду натхненням. Окрім того, вона щедро ділиться своім талантом, адже свою любов до чудового виду народного мистецтва жінка передає й іншим дітям, які відвідують творчі гуртки декоративно-ужиткового мистецтва, що успішно функціонує при бібліотеці в селі Квітневому, які вона очолює. Вишиває Олена Ткач і хрестиком, і бісером. Як каже, з бісеру роботи виходять значно швидше, але особисто їй більше подобається вишивка хрестиком, адже у ній особлива енергетика та автентичність. На досягнутому жінка не зупиняється та старається освоювати нові техніки вишивання.

Роботи вишивальниці прикрашають стіни бібліотеки та будинків культури села Квітневе і села Озеряни, де майстриня неодноразово експонувалась. Також, неодноразово вона брала участь на районних виставках, зокрема, на святковому фольклорному фестивалі під назвою: «З народної криниці», який щороку в теплу осінню пору проходить у древньому місті Дубні поряд з районним будинком культури. І кожен раз, майстриня вражає глядачів своїми витонченими роботами, які випромінюють неповторну красу і надають відчуття затишку та теплоту рук вишивальниці.




Також свою персональну виставку вишитих картин та унікальних костюмів майстриня експонувала в Дубенській районній центральній бібліотеці, де відбулася відеозйомка телепередачі «Берегиня» Любові Пшеничної за участі Олени Леонтіївни.


На даний час, даровані Оленою вишиті бісером картини прикрашають експозиційну залу «Ой, роде наш красний…» Державного історико-культурного заповідника м. Дубна і зупиняють не одного туриста, щоб помилувати погляд вишивкою і віддати належне таланту та здібностям майстрині.

Через брак часу вишиває майстриня здебільшого вночі. Продає ті роботи, які виконані на замовлення, а ось створене для душі – є для неї рідним та безцінним, певним оберегом. Так і з презентованими картинами у замку – одні може продати, а інші – нізащо. До прикладу, жовті троянди, виконані дрібним хрестиком, настільки рідні для авторки, що, за її словами, не віддасть ні за яку ціну.

У нас, в Україні, кожна українська родина бережливо ставиться до своїх традицій та звичаїв, які так чи інакше переплітаються з вишивкою. Жодні урочисті та святкові заходи, ярмарки, які відбуваються в містах та селах не проходять без вишиванок та вишивки, якими ми пишаємось, купуємо, даруємо. Українська вишивка – це не лише результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу, а й безцінний скарб нашої культури, який шанує і Україна, і весь світ